Що Ви читали останнім часом? Що сподобалося, а що ні?

«Останнього часу» завжди обмаль, але попри все - читаю… І поезії Віктора Неборака з книги «Вірші з вулиці Виговського», і прозу Людмили Таран - «Дзеркало єдинорога», есеї Ігоря Померанцева, ну й, звичайно, «Музей покинутих секретів» Оксани Забужко.

Зізнаюся, давно очікував на появу нового, обов´язково «товстого» українського роману початку третього тисячоліття. Він таки з´явився, і зараз вже добре відомий. Я наївно гадав, що його напише молодий, талановитий, невідомий широкому загалу автор… Та дива не сталося і книгу на 830 сторінок створила О.Забужко.

 «Музей…» претендує на національну епопею; це текст із тяжким подихом української історії, часто схожої на жах без кінця, на страшний сон, від якого ми не ладні пробудитися. При читанні такого великого тексту важливо «осідлати хвилю», піймати інтонацію, як, скажімо, у джазі – тоді вже не втратиш ані настрою, ані легкості читання.

В одній приватній розмові Оксана Забужко зізнавалася, що найтяжче їй давалися для писання розділи роману про часи спротиву комуністичній владі на заході України в другій половині 1940-вих років, тобто про героїчний Рух Опору тоталітаризмові підпіллям УПА. Але саме ці сторінки, як на мене, є найбільш переконливими в «Музеї покинутих секретів». Тут справді віриш авторові. Але, власне, роман набагато ширший, ніж просто оповідь про спротив нелюдській владі Сталіна та його поплічників. Цей роман – про всепроникний час, про минуле, яке не зникає – і на жаль, і на щастя; власне – про пам´ять людей, поколінь, яка і робить націю нацією.

Гадаю, вихід роману напередодні трагічного для українців (а не для мільйонів перевертнів) року приходу до влади в Україні відвертих українофобів, російських шовіністів, сталіністів та інших руйнаторів нашої держави – особливо знаковий.

Не можу не згадати надзвичайно сильну книгу поезій «Горище» визнаного майстра Тараса Федюка. Кожна нова поетична збірка Тараса – новий щабель творчості, новий рівень майстерності. Як він цього досягає? Хотілось би розв’язати це творче рівняння…

Добре слово хочу сказати про чудову книгу для дітей Сашка Дерманського «Чудове чудовисько в країні жаховиськ». Надзвичайно вправно, добре написано текст книги. Присутня і чудова фабульність, несподівані сюжетні «повороти» і справжня дотепність, гумор. Гадаю, що малим українцям пощастило читати таку веселу і мудру річ. 

Не сподобався, як не дивно, мій улюблений Набоков зі своїм «Оригіналом Лаури» (і неохайним перекладом на українську). Власне, Набоков тут ні до чого. Недарма він просив сина знищити ці нотатки… Саме нотатки на берегах, начерки на отих набоковських картках, створені стареньким і хворим письменником-віртуозом. Що могло б народитися із цих окремих рядків, думок, натяків, зауваг? Бог відає. Але негарно видавати, оприлюднювати таке . Та ще й усупереч волі покійного. Невже фінансові справи пана Дмітрія Набокова такі кепські?

 Що найближчим часом плануєте прочитати?

На моєму робочому столі вже лежать дві книги, які я нарешті таки прочитаю: «Хайдеггер и восточная философия: поиски взаимодополнительности культур» (СПб., 2001) та «Будущее пространства-времени» (СПБ., 2009) кількох чудових авторів-науковців – Стівена Хокінга, Кіпа Торна, Ігоря Новікова, Тімоті Ферріса, Алана Лайтмана і Річарда Прайса. Гадаю, письменник має знати деякі фундаментальні речі, без яких неможливо осмислювати дійсність і писати книги як для дорослих, так і для дітей.  Також дуже хочу прочитати нову (ще не видану) книгу Лесі Ворониної в жанрі тревелер « У пошуках Оґопоґо» , відзначену на «Коронації слова». Гадаю, ці дорожні враження розкриють ще одну грань творчости чудової письменниці. 

Що рекомендуєте прочитати?

Тут, «користуючись службовим становищем», хочу відкрити маленькі секрети і порекомендувати не проґавити в осінніх числах журналу «Сучасність» новий твір Валерія Шевчука «Людина на два берега(трохи спогадів, трохи документів, а трохи рефлексій).Причинок до історії літературного шістдесятництва». Так охарактеризував, сказати б, епістолярний роман сам автор. Гадаю, після появи друком цього тексту він справить «ефект бомби» для певних кіл і зацікавлених осіб.

І ще одна «осіння бомба» із «Сучасності»: новий роман Галини Пагутяк «Сни Юлії і Германа». Йдеться про віртуозно написаний текст, філософський за змістом і прецікавий за сюжетом; текст абсолютно «нової Пагутяк». Отже, Кеніґсберг, 1945 рік…

Ну, і на останок, крім багато чого іншого, читач матиме насолоду прочитати добірку чудових віршів Оксани Луцишиної «Вулиця Ф. Тіхого»…